Усі загиблі на Донбасі 2020 року - пам'ятаємо їх імена
У 2020 році внаслідок бойових дій у зоні загинули 56 українських воїнів. Серед них 55 чоловіків і одна жінка, які втратили життя від обстрілів, підривів на мінах та вогню снайперів.
Найбільше полеглих на фронті у 2020-му було в березні 12. У серпні й грудні обійшлося без бойових втрат.
Серед загиблих - п'ятеро офіцерів та командир батальйону поліції ''Луганськ-1''.
За даними Генштабу, у 2020 році загалом загинуло 119 військових Збройних сил України. Із них офіційне число бойових втрат ЗСУ на фронті 56, решта небойові втрати. Найбільш напруженими ділянками фронту, за числом порушень противником режиму припинення вогню, залишаються Маріупольський, Авдіївський, Торецький та Попаснянський напрямки.
Поранених за рік, за даними Генштабу, було 335 бійців. З них за час перемир'я - 18.
Січень
Сергій Дичек, 47 років
Водій-санітар медичної роти 130-го окремого розвідувального батальйону. Підірвався 5 січня у районі хутора Вільний на Луганщині. Його вантажівка ГАЗ-66 наїхала на невідомий вибуховий пристрій.
Народився 20 липня 1972 року у Волочиську Хмельницької області. Боєць воював з весни 2015 року.
Похований у селі Богданівка Волочиського району Хмельниччини. Залишилися дружина, двоє синів, дочка від першого шлюбу.
Сергій Рацун, 43 роки
Водій-механік бойової машини піхоти у 93-й бригаді ''Холодний яр''. Загинув від кулі снайпера 5 січня позиції неподалік села Кримське Новоайдарівського району Луганщини.
Народився 28 жовтня 1976 року в селі Москвитянівка Полонського району Хмельниччини. Мешкав у місті Славута. Воював з перервами з 2014-го року. Був одним з найкращих і найдосвідченіших механіків-водіїв бригади.
Похований на Новому кладовищі міста Славута на Хмельниччині. Залишилися дочка, пасинок, мати і брати.
Микола Довженко, 23 роки
Старший стрілець 28-ї механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу. Отримав поранення 9 січня під час стрілянини на позиціях у районі Красногорівки на Донеччині. Помер наступного дня у лікарні.
Народився 26 липня 1996 року в селі Цибулівка Великомихайлівського району Одеської області. У Збройні сили пішов у 2017 році добровольцем.
Похований у селі Цибулівка. Залишилися цивільна дружина, донька.
Олексій Кучкін, 24 роки
Старший стрілець 92-ї окремої механізованої бригади ім. кошового отамана Івана Сірка. 15 січня ворожий снайпер влучив молодому воїнові просто в обличчя. Олексія госпіталізували, але врятувати його життя медикам не вдалося.
Народився 22 березня 1995 року в селі Первухинка Богодухівського району Харківської області. На фронт пішов у травні 2016 року.
Похований на Алеї Слави військового цвинтаря у Кам'янському на Дніпропетровщині. Залишилися дружина та син.
Ігор Хімічук, 29 років
Служив на посаді водія відділення забезпечення Чуднівського РВК. Звідти був відряджений до 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних запорожців. Загинув 16 січня поблизу села Новозванівка Попаснянського району Луганщини від кулі снайпера.
Народився 7 червня 1990 року в місті Чуднів на Житомирщині. На фронті з 2015-го, був бійцем батальйону оперативного призначення Нацгвардії імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького.
Похований у Чуднові. Залишилися дружина та син.
Валерій "Морячок" Закусило, 32 роки
Кулеметник 72-ї бригади ім. Чорних запорожців. Загинув 18 січня в Попаснянському районі Луганської області від кульового поранення в голову під час ворожого обстрілу.
Народився 27 жовтня 1987 року в Латвії. На війні з самого початку - ''Морячок'' служив за контрактом ще до початку конфлікту.
Похований у Білій Церкві на Алеї слави кладовища "Сухий Яр". Залишилися дружина, дві донечки.
Олександр ''Кеп'' Слободянюк, 48 років
Молодший сержант 72-ї бригади ім. Чорних запорожців. Загинув 19 січня після пострілу снайпера на Попаснянському напрямку на Луганщині.
Народився 7 січня 1972 року на Одещині, в сім'ї військових. Потім разом із батьками мешкав у місті Первомайськ Миколаївської області. ''Кеп'' служив у прикордонних військах, у 2015-2016 роках у 80-й десантно-штурмовій бригаді. Згодом підписав контракт із ''чорними запорожцями''.
Похований у Первомайську. Залишилося двоє дітей, батьки та сестра.
Василь Муха, 31 рік
Командир-машини у 37-го окремого мотопіхотного батальйону "Запоріжжя" 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади. Загинув під час відбиття атаки ворога у районі селища Опитне Ясинуватського району Донеччини 20 січня. У нього влучило три кулі.
Народився 6 квітня 1988 року в селі Піски-Радьківські Борівського району на Харківщині. До війни був будівельником, підписав контракт із ЗСУ у 2016-му.
Похований у селі Піски-Радьківські. Залишився тільки батько.
Микола Сорочук, 22 роки
Старший солдат 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Загинув 22 січня в районі Водяного Волноваського району на Донеччині рід час обстрілу позицій ЗСУ зі стрілецької зброї.
Народився 23 травня 1997 року в селі Чорниж Маневицького району на Волині. З 2000-го мешкав у селі Лище під Луцьком.
Похований на Алеї почесних поховань міського цвинтаря Луцька. Залишилися мати і сестра.
Євген Щуренко, 42 роки
Старший механік-водій у 1-му батальйоні 28-ї окремої механізованої бригади. Загинув від уламкового поранення у голову поблизу міста Красногорівкана Донеччині.
Народився 27 січня 1978 року в селі Ліски Кілійського району Одеської області. Контракт підписав у серпні 2019-го.
Похований у Кілії. Залишилися дружина, син.
Антон Хоба, 28 років
Командир інженерно-саперного взводу інженерно-саперного відділення 58-ї окремої мотопіхотної бригади. 26 січня в районі селища Північне Донецької області підірвався на міні.
Народився 5 листопада 1992 року в місті Шостка Сумської області. На війні з самого початку воював добровольцем, воював під Донецьким аеропортом. Останній контракт з 58-ю бригадою.
Поховали бійця на Алеї Слави у Шостці. Залишилися батьки і брат.
Лютий
Клавдія Ситник, 34 роки
Старший бойовий медик механізованої роти у 93-й бригаді ''Холодний яр''. Загинула 1 лютого близько 13:30 поблизу селища Новотошківське Попаснянського району.
Народилася 24 лютого 1986 року у селищі Зачепилівка Харківської області.3-річний контракт на службу жінка підписала в лютому 2017-го.
Похована у селищі Зачепилівка. Залишилися батьки, сестра та дочка 2008 року народження.
Максим "Хітмен" Хітайлов, 22 роки
Гранатометник мотопіхотного батальйону 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних запорожців. Загинув у бою за спостережний пункт "Баня" на Луганщині 18 лютого. Був убитий кулею ворожого снайпера в голову. Його тіло залишилося в "сірій зоні" і за два дні його віддали бойовики.
Народився 7 жовтня 1997 року у Великій Знам'янці Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області. У квітні 2019-го вступив до ЗСУ на військову службу за контрактом.
Похований у Полтаві. У Максима залишилися мати і брат.
Дмитро Гринь, 27 років
Старший водій мотопіхотного відділення 13-го батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади. 26 лютого під час виконання бойових завдань поблизу Майорська боєць підірвався на невстановленому вибуховому пристрої.
Народився 15 липня 1992 року в місті Шостка Сумської області. На службу в ЗСУ він був призваний у вересні 2014 року. А з січня 2019-го служив уже за контрактом.
Похований на цвинтарі міста Шостка. Залишилися батьки, бабуся, сестра і брат.
Володимир ''Фед'' Федченко, 46 років
Головний сержант взводу 93-ї окремої механізованої бригади "Холодний Яр". Загинув поблизу Новотошківського Попаснянського району Луганщини 27 лютого. Ворожий снайпер вбив його, у той момент, коли ''Фед'' надавав допомогу пораненому побратиму.
Народився 5 травня 1973 року в селі Нещеретове Білокуракинського Луганської області. У 93-тю бригаду прийшов у грудні 2016 року. На війні з 2014-го.
Похований у рідному селі. Залишилися дружина і четверо дітей.
Березень
Сергій Руських, 41 рік
Сержант 46-ї окремої десантно-штурмової бригади. 1 березня боєць загинув у Станично-Луганському районі Луганської області під час підвезення продуктів на позиції українських захисників. Окупанти поцілили у його автомобіль з протитанкового ракетного комплексу.
Народився 31 січня 1979 року в Маріуполі. На військовій службі з 2018 року.
Похований на Алеї слави Старокримського кладовища в Маріуполі. Залишилися мати, дружина та маленька донька.
Володимир Черненко, 25 років
Головний сержант 1-го механізованого взводу 1-ї механізованої роти 13 батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади. 3 березня боєць загинув від кулі снайпера.
Народився 28 січня 1995 року в селі Мамекине Новгород-Сіверського району на Чернігівщині. У травні 2015 року Володимир пішов на строкову службу, а1 березня 2017-го підписав контракт із ЗСУ.
Поховали Черненка у рідному селі. Залишилися двоє братів і троє сестер.
Дмитро Осичкін, 27 років
Старший солдат 34-го батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади ім. кошового отамана Костя Гордієнка. 5 березня підірвався на невстановленому вибуховому пристрої поблизу селища Піски під Донецьком.
Народився 20 квітня 1993 року у селі Новогригорівка Генічеського району Херсонської області.
Поховали воїна в Новогригорівці. Залишилися батьки й сестра.
Дмитро ''Фірс'' Фірсов, 40 років
Командир взводу механізованого батальйону 93-ї бригади ''Холодний яр''. 6 березня підірвався на БМП, отримав несумісні з життям травми, під Кримським на Луганщині.
Народився 5 січня 1980 року в Грузії у родині військовослужбовців. Згодом сім'я переїхала в Донецьк. Пішовши на фронт солдатом, дослужився до лейтенанта. Указом президента у 2015 році був нагороджений медаллю "Захиснику Вітчизни".
Похований на Алеї слави міського кладовища Вінниці. Залишилися дружина та син.
Євген Черних, 29 років
Солдат 57-й окремої мотопіхотної бригади. Черних загинув 8 березня, коли російські окупанти обстріляли вантажівку Об'єднаних сил, яка рухалася до позицій українських військовослужбовців у районі селища Опитне на Донеччині.
Народився 9 січня 1991 року в селі Райське (Новокаховська ОТГ) Херсонської області. БУв на війні у 2014-му та служив у 28 бригаді. Після звільнення із ЗСУ повернувся на рідну Херсонщину, де до 2019-го працював у КП "Муніципальна охорона". У січні 2020 року підписв новий контракт.
Похований у рідному Райському. Залишилися батьки.
Богдан Петренко, 23 роки
Старший навідник гранатометного взводу 72-ї механізованої бригади ім. Чорних запорожців. 10 березня помер, так і не прийшовши до тями у госпіталі. Отримав поранення 4 березня під Оріховим на Луганщині.
Народився 3 січня 1997 року в селі Кощіївка Фастівського району Київської області.
Поховали бійця на Алеї слави Інтернаціонального кладовища у Фастові. Залишилися батьки, сестра і трирічний син.
Віктор "АК" Солтис, 33 роки
Командир розвідувального відділення 131-го окремого розвідувального батальйону. 10 березня окупанти у районі селища Піски, із протитанкового ракетного комплексу, підбили вантажівку ГАЗ-66, у якій їхали військові 131-го окремого розвідувального батальйону ЗСУ. Віктор Солтис загинув одразу, його побратим Андрій Ведешин помер від ран під час евакуації.
Народився 2 жовтня 1986 року в селі Володимирівка Петрівського району Кіровоградської області. У 2017 році підписав контракт із ЗСУ. Через рік, у липні 2018-го, продовжив контракт на ще один термін.
Поховали "АК" у Володимирівці. Залишилися мати, сестра, дружина та дві доньки.
Андрій "Бармен" Ведешин, 34 роки
Сержант 131-го окремого розвідувального батальйону ЗСУ. Ведешин отримав поранення несумісне із життям 10 березня, коли у вантажівку ЗСУ влучила ракета з російського ПТРК.
Народився 4 лютого 1986 року в селі Кинашів Тульчинського району на Вінниччині. Андрій підписав контракт на службу в Збройних силах у травні 2017 року.
Похований у рідному селі. Залишилися мати, старший брат, дружина і донька.
Ілля "Князь" Пережогін, 26 років
Молодший сержант 131-го окремого розвідувального батальйону ЗСУ. 10 березня у ''Князя'' поцілив ворожий снайпер під селищем Піски на Донеччині.
Народився 13 листопада 1993 року в Молдові. У дев'ятирічному віці переїхав у село Орлівка Ренійського району Одеської області, де жила його бабуся. У 2017 році він пішов у військо. Служив у 56-й окремій мотопіхотній та 28-й окремій механізованій бригадах, брав участь у бойових діях. Із 2019 року у 131-му батальйоні.
Поховали Іллю в Орлівці. Залишилися бабуся і сестри.
Олексій Золін, 36 років
Сержант 30-ї механізованої бригади ім. князя Костянтина Острозького. Загинув від кулі снайпера увечері 19 березня в районі Новоолександрівки Попаснянського району на Луганщині.
Народився 11 липня 1984 року у Житомирі. у січні 2015-го був мобілізований до ЗСУ, відвоював одну мобілізацію. На початку 2018 року підписав контракт з 95 десантно-штурмовою бригадою. Згодом перейшов до лав 30-ки.
Похований на Смолянському військовому кладовищі Житомира. Лишилися батьки, трирічна донечка і сестра.
Володимир Мовчанюк, 36 років
Сержант 17-го батальйону 57-ї мотопіхотної бригади. Загинув 30 березня від кулі снайпера на позиції між селами Первомайське і Невельське на Донеччині.
Народився 11 вересня 1983 року, мешканець села Андрушівка Погребищенського району Вінницької області.
Служив у ЗСУ з травня 2015 року. Відтоді двічі продовжував контракт.
Похований у рідному селі. Мовчанюк був неодружений.
Олександр Маланчук, 22 роки
Командир взводу 3-го взводу 1-ї гірсько-штурмової роти 8 батальйону 10-ї гірсько-штурмової бригади ЗСУ. 31 березня отримав смертельне поранення внаслідок бойових дій на Донеччині.
Народився 26 вересня 1998 року у Чернівцях. 24 липня 2020-го, відповідно до указу президента України, Олександр Маланчук нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
Похований у Чернівцях. Вдома залишились батьки.
Квітень
Олексій "Лєший" Купріков, 49 років
Механік-водій механізованого батальйону 93-ї окремої механізованої бригади "Холодний Яр". Загинув під час обстрілу позиції бригади біля Кримського на Донеччині 9 квітня, зазнавши множинних осколкових поранень.
Народився 13 січня 1971 року в Росії, у Читинській області. Жив у селищі Черкаське Новомосковського району на Дніпропетровщині. Олексій вирішив піти на війну, після того як на фронті загинув його друг. Контракт із ЗСУ підписав у листопаді 2018 року.
Похований у селищі Черкаське. Залишилися цивільна дружина, 19-річний син, мама та рідна сестра.
Леонід "Барон" Скакуненко, 33 роки
Навідник у механізованому батальйоні 93-ї бригади "Холодний Яр". 12 квітня окупанти обстріляли позиції бригади поблизу Кримського на Луганщині з ручних протитанкових гранатометів. Леонід, який саме перебував на бойовому чергуванні, отримав поранення, несумісні з життям.
Народився 22 квітня 1987 року в селищі Лихівка П'ятихатського району на Дніпропетровщині. ''Барон'' у 2014 році служив у Нацгвардії, згодом повернувся на війну вже у Збройних силах, з якими підписав контракт.
Поховали бійця у рідній Лихівці. Залишилися дружина, син від першого шлюбу, сестра.
Андрій Шинкарук, 29 років
Командир механізованого взводу 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового походу. Загинув 20 квітня, коли бойовики відкрили вогонь по позиціях Об'єднаних сил поблизу Мар'їнки на Донеччині з протитанкового гранатомета.
Народився 16 липня 1991 року в місті Любомль Волинської області. Був у першій хвилі мобілізованих. Брав участь в АТО в складі 1-го окремого мотопіхотного батальйону "Волинь", воював у районі Дебальцевого.
Після демобілізації у 2015-му юнак вирішив присвятити себе військовій кар'єрі. Тож пішов навчатися в Національну академію Сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного у Львові, яку закінчив 2019 року за спеціалізацією "Управління діями підрозділів механізованих військ".
Лейтенанта поховали у Любомилі.
Олексій Лісін, 30 років
Солдат 93-ї бригади "Холодний Яр". Загинув на бойовому посту ввечері 28 квітня у районі Жолобок-Кримське на Луганщині.
Народився 30 березня 1990 року у селі Гірке Гуляйпільського району Запоріжжя. До армії Олексій працював далекобійником у Дніпрі, де мешкав із батьками. Приєднався до 93-ї бригади у 2019-му, коли підрозділ стояв на Авдіївському напрямку на Донеччині.
Похований у рідному селі Гірке. В Олексія лишилися 12-річна донька від першого шлюбу Ліда, кохана дівчина Ліля, з якою він планував одружитись, старенька бабуся, молодший брат Микола, старша сестра Тетяна.
Травень
Олександр Карпика, 24 роки
Хімік відділення радіаційного, хімічного, біологічного захисту 12-го окремого полку оперативного призначення. Загинув від кулі снайпера 13 травня у зоні відповідальності 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького поблизу Катеринівки в Попаснянському районі.
Народився 25 березня 1996 року в Старобільську на Луганщині. Згодом родина переїхала у Вінницьку область, в село Буди Тростянецького району. Навесні 2016-го прийшла повістка на строкову службу, вирішив одразу підписати контракт із ЗСУ. Казав, що мріє в майбутньому стати офіцером. Через три роки підписав контракт удруге.
Поховали Олександра Карпику у селі Буди на Волині.
Залишилися мати, вітчим, двоє молодших братів та сестра.
Сергій ''Сєдой'' Губанов, 45 років
Командир батальйону патрульної служби поліції особливого призначення "Луганськ-1". Загинув 20 травня біля Трьохізбенки - підірвався на міні.
Народився 21 червня 1975 року в Стаханові (нині окупована Кадіївка) Луганської області. З 1995 року, він пройшов шлях від оперативника карного розшуку Стахановської міського відділу міліції до начальника Луганського міського управління. Паралельно закінчив спершу Донецький інститут внутрішніх справ, а потім Національну академію ВС у Києві. Побував у 2014 році у полоні бойовиків.
Похований у Сіверськодонецьку. Залишилась дружина та батьки, які зреклися сина-"бандерівця".
Євген Сафонов, 31 рік
Боєць 93-ї бригади ''Холодний яр''. Загинув 21 травня під час обтрілу вантажівки "Урал-375", на якій пересувались бійці бригади. Сафонов загинув на місці. Ще п'ятеро його товаришів отримали уламкові поранення та контузії, але важкопоранених серед них не було.
Народився він 25 листопада 1988 року в місті Павлоград Дніпропетровської області. Сафонов воював у складі добровольчого батальйону ЗСУ "Айдар". Потім демобілізувався, а в січні 2019 року знову повернувся до війська. На цей раз у 93-тю окрему танкову бригаду "Холодний Яр", де був номером обслуги у протитанковому дивізіоні.
Поховали Євгена Сафонова в Павлограді. Залишилися мати, брат, дружина і 2-річний син.
Віталій Лімборський, 24 роки
Молодший сержант 363-го батальйону охорони і обслуговування ОК "Південь". 26 травня під Мар'їнкою на Донеччині, позицію ЛІмборського обстріляли з великокаліберних кулеметів та снайперської зброї. Віталій, який стояв біля бійниці та вів спостереження, загинув від кульового поранення в голову.
Народився 20 березня 1996 року в селі Суботці Знам'янського району Кіровоградської області. Потрапивши в армію на строкову службу, вирішив залишитися у війську. І пішов служити за контрактом у 363-й батальйон охорони і обслуговування ОК "Південь". Молодший сержант, командир 3-го відділення охорони 2-го взводу охорони.
Поховали воїна в рідних Суботцях. Залишилися батьки та молодший брат.
Червень
Леонід "Старий" Добрянський, 45 років
Командир відділення взводу управління розвідроти 30-ї механізованої бригади. 13 червня в Попаснянському районі на Луганщині Леонід Добрянський загинув від мінно-вибухової травми.
Народився 31 липня 1974 року в Ружинському районі на Житомирщині. Мешкав разом із сім'єю в Києві. Із січня 2010 року працював на авіаційному заводі ДП "Антонов" плавильником металу та сплавів 4-го розряду.
''Старий'' від початку війни прагнув служити саме в розвідці, тому й домігся цього спершу в 72-й бригаді, а потім і в 30-ці''. Пройшов бої на Світлодарській дузі.
Похований на військовому Лук'янівському цвинтарі в Києві. Залишилися дружина та дочка.
Ілля Струк, 24 роки
Гранатометник 503-го окремого батальйону морської піхоти. 17 червня загинув від кульового поранення внаслідок обстрілу зі стрілецької зброї, під час бойового чергування на Горлівському напрямку біля селища Шуми.
Народився 1 серпня 1995 року в селі Льотниче Володимир-Волинського району Волинської області. Панував стати священником, навчався у Почаївській духовній семінарії УПЦ Московського патріархату.
Похований на цвинтарі в селі Поничів Володимир-Волинського району . Залишилися мати, брат і дві сестри.
Богдан "Геркулес" Коваленко, 22 роки
Старший солдат 2-го розвідувального взводу 1-го батальйону 54-ї окремої механізованої бригади імені Івана Мазепи. 18 червня близько 21:55 під час бойового чергування в районі Авдіївки Донецької області в нього влучила куля ворожого снайпера.
Народився 2 січня 1998 року в селищі Нова Водолага Харківської області. Контракт зі Збройними силами Богдан підписав 2017 року. Після завершення контракту він мріяв стати спецпризначенцем
Похований у Новій Володазі. Залишилися батько і бабуся.
Іван Дедюх, 37 років
Командир відділення штурмової роти 24-го окремого штурмового батальйону "Айдар". Він загинув 27 червня біля села Старогнатівка Бойківського району Донецької області від численних осколкових поранень. Під час під час інженерного обладнання позицій підрозділу стався вибух невідомого боєприпасу.
Народився в Тернополі 21 січня 1983 року. На війну пішов весною 2014 року. Служив у 128-й Закарпатській гірсько-штурмовій бригаді. Відслуживши рік, демобілізувався, але невдовзі знову повернувся в ЗСУ, вже на контракт у 44-ту окрему артилерійську. З квітня 2020-го у батальйоні ''Айдар''.
Похоронений у Тернополі. Залишилися батьки, дружина та двоє дітей.
Липень
Олег Шило, 28 років
Стрілець-помічник гранатометника в 30-й окремій механізованій бригаді імені Костянтина Острозького. 8 липня окупанти почали обстріл у районі Попасної на Луганщині. Шило разом із товаришами займався укріпленням позицій. Під прикриттям кулеметного вогню в Олега поцілив ворожий снайпер.Куля влучила бійцеві в бік: пройшла під серцем, роздробивши ліву руку й пробивши легені.
Народився 5 квітня 1991 року в Києві. 26 грудня 2019-го підписав контракт із ЗСУ. На фронт він потрапив у березні 2020 року.
Похований на Алеї героїв Берковецького кладовища в Києві. Залишилися мати, сестра та вітчим.
Тарас Матвіїв, 31 рік
Молодший лейтенант 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Тарас загинув 10 липня під Троїцьким на Луганщині, врятувавши двох побратимів.
Народися 18 лютого 1989 року в Любешівському районі Волинської області, але з дитинства мешкав у місті Жидачів на Львівщині. У 2011 році закінчив факультет журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка, був кореспондентом ТРК "Ера" (20112012) та телеканалу TВi (20122013).
У 2015-му пішов добровольцем на фронт. У складі окремої добровольчої чоти "Карпатська Січ" воював у Пісках, Водяному, Опитному, Первомайському
Молодого офіцера поховали в рідному Жидачеві. Залишились батьки, у яких Тарас був єдиним сином.
Євген Чумаченко, 32 роки
Стрілець-помічник гранатометника 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Загинув вранці 13 липня внаслідок обстрілу позицій ЗСУ поблизу села Славне Мар'їнського району Донецької області з гранатометів.
Народився 26 березня 1988 в місті Ізмаїл на Одещині, але з дитинства мешкав в Арцизі. У вересні 2018 року підписав контракт на службу в Збройних силах.
Поховали воїна в Арцизі Одеської області. Залишилася мати, дружина та двоє дітей.
Дмитро "Мир" Красногрудь, 42 роки
Командир розвідвзводу 137-го окремого батальйону морської піхоти. 13 липня, він також ішов на чолі групи розвідників, яка проводила антидиверсійну роботу в "сірій зоні" під Зайцевим, поблизу окупованої Горлівки. І підірвався на невідомому вибуховому пристрої.
Народився 18 жовтня 1978 року на Донеччині. Мешкав у місті Лиман Краматорського району.
Військовий досвід набував у складі миротворчої місії ООН у Сьєрра-Леоне. Тож коли у 2015-му, ще сержантом, прийшов воювати у 20-й окремий мотопіхотний батальйон, який пізніше став підрозділом 93-ї бригади "Холодний Яр", отримав позивний "Мир". У червні 2017 року розробляв та брав участь в операції, в результаті якої поблизу села Жолобок на Луганщині був узятий у полон російський військовий Віктор Агєєв.
Поховали воїна у Лимані. Залишилися батьки, дружина та двоє синів.
Микола "Естонець" Ілін
Бойовий медик 137-го батальйону 35-ї бригади морської піхоти ВМС ЗСУ. 13 липня Микола загинув внаслідок підриву на невідомому вибуховому пристрої.
Народився 23 квітня 1984 року в білоруському місті Могильов. Ілін став політичним емігрантом. Приїхав до України через переслідування з боку режиму Лукашенка після виборів 2006 року. Мешкав у Білій Церкві на Київщині.
Після прощання в Києві тіло Миколи кремирували, щоб за його заповітом розвіяти прах над трьома країнами: Україною, Білоруссю й Естонією. Залишилися батьки та цивільна дружина.
Ярослав Журавель, 40 років
Командир 3-го відділення розвідувального взводу 137-й окремого батальйону морської піхоти. 13 липня лейтенант Красногрудь підірвався в "сірій зоні" під Зайцевим, Журавель одразу викликався увійти до складу евакуаційної групи, яка мала забрати тіло. Він був із Дмитром у момент підриву, тож добре знав, куди йти.
Окупанти, всупереч обіцяному ними режиму "тиші", підступно відкрили вогонь по беззбройній евакуаційній групі в білих шоломах, з усіма розпізнавальними знаками гуманітарної місії. Сержант Журавель був поранений, але залишався живим. Врятувати Ярослава не вдалося. Під час однієї з таких спроб загинув медик Микола Ілін, після чого рятувальні групи більше не відправляли. Помер від втрати крові.
Народився 8 березня 1980 року в Андріївці, Верхньодніпровський район Дніпропетровщини. На фронт пішов 2015 року. Разом із Дмитром Красногрудем воював у складі 20-го окремого мотопіхотного батальйону, який пізніше став підрозділом 93-ї бригади "Холодний Яр". А коли друг Красногрудь перейшов до морпіхів, Ярослав пішов за ним.
Поховали Ярослава Журавля у рідній Андріївці. Залишилися батьки, дружина та дві доньки.
Василь Кравченко, 26 років
Старший стрілець десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти 503 батальйону морскої піхоти. Він загинув 20 липня на ВОПі в районі села Шуми біля Горлівки. Старшого матроса стало поранення в голову від кулі снайпера.
Народився у місті Ізяслав на Хмельниччині. У 2014-му подолянин був призваний у третій хвилі мобілізації і служив у Дерприкордонслужбі. Після того, із 2016 року, двічі укладав контртакт із морською піхотою ВМС ЗСУ.
Василя поховали на Алеї почесних поховань Центрального кладовища Ізяслава. Залишились батьки, сестра та молода дружина.
Артем Козій, 18 років
Матрос 1-го окремого батальйону 36 бригади ВМС ЗСУ. Позиції морпіхів під Павлополем окупанти обстріляли з автоматичних гранатометів. Артем зазнав численних уламкових поранень, був евакуйований до Маріуполя в мобільних шпиталь. Лікарі сім годин боролися за життя хлопця.
Народився 21 вересня 2001 року в місті Южноукраїнськ на Миколаївщині. Вчився в Миколаївському будівельному коледжі. Цьогоріч у червні пішов на контракт до Збройних сил у морську піхоту.
Похований у Южноукраїнську. Залишилися батьки і сестра.
Вересень
Тарас Кубійович, 49 років
Молодший сержант 14-ї окремої механізованої бригади. 6 вересня загинув від пострілу російського снайпера. Куля потрапила у скроню.
Народився 24 жовтня 1970 року в селі Вільхівці Городенківського району Івано-Франківської області. Кубійович опинився на передовій у вересні 2015 року. Воював, був поранений, але після лікування повернувся на військову службу на цей раз уже за контрактом. Після його закінчення у 2018 році поїхав додому до сім'ї. Але війна тривала, і в травні 2020-го чоловік знову пішов у військо як контрактник.
Поховали Тараса Кубійовича в рідному селі Вільхівці. Залишилися мати, брат, сестра, дружина та дочка.
Костянтин Оверко, 38 років
Старший матрос 503-го батальйону морської піхоти. Помер 24 вересня у Київському війсковому госпіталі. 20 червня поблизу Південного під Горлівкою ворожий снайпер поцілив Костянтинові в живіт.
Народився 3 серпня 1982 року в Запоріжжі. Службу за контрактом у морській піхоті проходив з 30 жовтня 2017 року.
Після поранення переніс 30 операцій.
Поховали Костянтина Оверка в Запоріжжі. Залишилися мати, молодший брат, дружина і донька.
Олександр Фарина, 26 років
Боєць 128-ї окремої закарпатської гірсько-штурмової бригади. Боровся з наслідками тяжкого поранення майже пів року. Численні поранення в область живота і ніг солдат отримав 20 квітня, і відтоді переніс понад 20 операційних втручань.
Народився 20 травня 1994 року в районі Ярмолинців на Хмельниччині. Служив у 8-му окремому полку спецпризначення. Після демобілізації Олександр повернувся додому і вступив у громадське формування "Подільська Січ", щоб охороняти порядок у Хмельницькому. Підписавши контракт із ЗСУ, Олександр знову пішов на передову на цей раз зі 128-ю бригадою.
Поховали воїна на Алеї Слави цвинтаря в Раковому під Хмельницьким. Залишився батько.
Жовтень
Михайло "Тихий" Старостін, 30 років
Старший сержант 36-ї окремої бригади морської піхоти ім. контрадмірала Михайла Білинського. Загинув 30 жовтня неподалік селища Водяне Волноваського району Донецької області. Диверсійна снайперська група противника підповзла до українських позицій і фактично впритул розстріляла Тихого та його побратима, сержанта Володимира Бондарюка.
Народився 14 червня 1990 року в селі Новорайськ Бериславського району Херсонської області.
Із 2010 року Старостін служив у Криму. І коли почалася російська окупація, не зрадив присягу. Вийшовши з окупованого півострова, херсонець фактично одразу потрапив на передову російсько-української війни, на Донеччину.
Поховали ''Тихого'' в рідному Новорайську. Залишилися мати, дружина і троє сестер.
Володимир "Піндос" Бондарюк, 27 років
Військовослужбовець 36-ї окремої бригади морської піхоти ім. контрадмірала Михайла Білинського. Володимир Бондарюк загинув від ворожої кулі разом зі старшим сержантом Михайлом Старостіним 30 жовтня.
Народився 1993 року в селі Кам'яний Міст Первомайського району Миколаївської області. Після навчального центру хлопець потрапив служити в Крим, кулеметником у гірсько-піхотний батальйон. І, як і полеглий разом із ним Михайло Старостін, не зрадив присязі, після окупації вийшовши на материкову Україну.
Позивний ''Піндос'' Володя отримав після того, як наприкінці 2015 року повернувся з Литви, де у школі інструкторів навчався бою в місті.
Поховали морпіха у Кам'яному Мості. Залишилися батьки, брат, дружина і донька.
Листопад
В'ячеслав Мінкін, 30 років
Старший солдат 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. 24 листопада, напередодні дня народження, на позиції під Авдіївкою на Донеччині В'ячеслава Мінкіна смертельно поранив ворожий снайпер.
Народився 1989 року в Києві, однак у 2002-му переїхав до Фастова. Померла мама, тож їх із сестрою виховувала бабуся.
Починаючи з 2014-го, Мінкін пройшов не одну ротацію на передову. У 2019 році за участь у боях на Світлодарській дузі був нагороджений медаллю.
Упродовж воєнних років В'ячеслав одружився (із коханою познайомилися після першої ротації), в подружжя народився син.
Похований на Алеї Слави фастівського кладовища. Залишилися сестра, дружина і маленький син.
Загинули у лісових пожежах
5 вересня під час гасіння пожежі поблизу селища Верхньоторецьке Ясинуватського району двоє бійців батальйону "Донбас", старший солдат 38-річний Віталій Грицишин та старший сержант Володимир Хоменко, 35 років, виявилися відрізаними полум'ям від решти особового складу.
Наступного дня командування ОТУ "Схід" повідомило, що, обходячи осередок вогню в "сірій зоні", вони підірвалися на невідомому вибуховому пристрої на мінному полі противника.
6 вересня вогнеметник вогнеметного взводу роти радіаційного, хімічного, біологічного захисту 35-ї окремої бригади морської піхоти ім. контрадмірала Михайла Остроградського Руслан Волков разом із побратимом їхав гасити лісову пожежу в зоні проведення ООС.
Його авторозливна станція АРС-14, в якій бійці прямували до осередків полум'я, підірвалася на невідомому вибуховому пристрої. Обоє військових були госпіталізовані з численними травмами й опіками. Волков отрима 90% опіків тіла. Помер наступного дня.
По материалам: https://gazeta.ua/articles/donbas/_usi-zagibli-na-donbasi-2020-roku-pamyatayemo-yih-imena/1005722